Меморіал пам'яті жертв голодоморів
Глибокий слід, залишений Голодомором 1932— 1933 рр. в історії України, накладається на слід від інших трагедій, що випали на долю українського народу у ХХ столітті. Громадянська війна і голод 1921-23 років, репресії 1937-1938 років, війна 1941- 45 рр., німецька окупація і Голокост, голод 1946-1947 рр... Однак якщо потрібно і взагалі можливо зважити наслідки багаторазових потрясінь, гуманітарні наслідки Голодомору не зрівняються ні з чим.
Як писав відомий американський дослідник Голодомору Джеймс Мейс, „Примусова колективізація була трагедією для всього радянського селянства, та для українців то була особлива трагедія. Зважаючи на фактичне знищення міських еліт, вона означала ліквідацію їх як соціального організму й політичного фактору, приречення на становище, яке німці зазвичай називали naturvolk („первісний народ”)”.
Варто також відзначити встановлення пам'ятників/пам'ятних знаків жертвам голодоморів та політичних репресій в Україні у низці країн світу -Австралії, Австрії, Аргентині, Бельгії, Естонії, Казахстані, Канаді, Росії (Тюмень), США та Угорщини.
На початку 1990-х він уперше приїхав в Україну, потім ще раз. Інтерес він викликав неабиякий. Інтерв’ю письменниці й журналістки Наталії Дзюбенко стало доленосним: Мейс одружився і залишився в Україні. Він займався наукою і викладав у Києво-Могилянській академії, працював в англійськомовному дайджесті газети «День», багато писав.
Якось зранку батько пішов у поле на роботу, а ми з мамою ще спали на печі. Я прокинувся і бачу, що вона ще спить, хоч зазвичай піднімалася дуже рано. Почав її будити, гукаю «Мамо! Мамо!», штовхаю її, а вона не відповідає і не ворушиться. Я до неї — а вона холодна! Я пішов до сусідки, а там у дворі — нікого. В цей час біля нашої хати зупинилася підвода, зайшов чоловік і питає, чи є мертві. Я відповів, що мамі погано. Вони зняли її з печі, подивилися і кажуть: «Синку, твоя мама мертва». Забрали її і відвезли кудись».